КОСЕНЯ́ТА, я́т, с. Зменш.-пестл. до ко́си (див. коса́1). Заново переплела доньку з одної у дві коси і сплакнула, притулившись устами до косенят (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 98); // Погані коси. Було заплете ті косенята, достоту так, неначе кішка позасмоктує (Н.-Лев., II, 1956, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 304.