КОСА́Р, я, ч.

1. Той, хто косить траву, збіжжя тощо. Гей, нуте, косарі! Хоч не рано почали, та багацько утяли (Номис, 1864, № 9999); У косовицю став [Чіпка] за косаря,— викосив дванадцять копиць сіна (Мирний, II, 1954, 67); Косарі, у білих сорочках, обкошували береги (Десняк, І, 1955, 381).

2. перев. мн. Ряд членистоногих тварин класу павукоподібних.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 304.