КОРІНЬКО́ВИЙ, а, е.

1. Зробл. з кореня (у 1 знач.). У руці [гетьмана Самойловича] — довженний костур з коріньковою наголовкою (Морд., І, 1958, 208).

2. Настояний на корінні (у 2 знач.). Усякі горілки.. стояли.. Була.. і полинькова, і корінькова (Кв.-Осн., II, 1956, 241).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 293.

Коріньковий, а, е.

1) Сдѣланный изъ корня. Корінькова люлька.

2) О водкѣ: настоянная на кореньяхъ. Була і пінна… і запікана, і полинькова, і корінькова. Кв. II. 185. На запікану корінькову купив кубеби й калгану. Мкр. Г. 69.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 284.