КОРЧУВА́ТИЙ, а, е.

1. Те саме, що корча́стий. Понад Дніпром з обох боків зеленими мурами тяглись плавні.., де сплітались у непроникливу сітку корчуваті дуби, липи, вільшина, верби й лози (Скл., Святослав, 1959, 333); Надбережні корчуваті верби полоскали свої свіжі віти в запіненій.. воді (Ле, Наливайко, 1957, 396); // Густо вкритий корінням дерев, яке виступає з землі. Пісня спотикається на корчуватих стежках, падає й знову підводиться (Кол., На фронті.., 1959, 63).

2. перен., розм., рідко. Кремезний, вузлуватий (у З знач.). Оленчук ще довго сидів, ..і в темряві ночі корчувата постать його непорушна темніла під навислим зоряним небозводом (Гончар, Маша.., 1959, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 303.