КОРЧЕ́МНИЙ, а, е, заст. Те саме, що корчма́рський. Цікавий міг завсіди побачити й самого співака, що.. сидів за корчемним столом з звішеною головою (Фр., II, 1950, 200); Виявилось, що то були об’їждчики, котрі у проїжджаючих трусили корчемну горілку (Кроп., VI, 1960, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 302.

Корчемний, а, е.

1) Принадлежащій корчмѣ.

2) Кабацкій, непотребный, непристойный. Підла чернь корчемна. К. ЦН. 245.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 288.