КОРУ́ГВА, и, ж., діал. Корогва (у 1-3 знач.). Завзятцям даю Я волю і кличу в коругву свою! (Стар., Поет. тв., 1958, 227); Тільки що винесли маму на кладовище, з коругвами, з попами (Коцюб., II, 1955, 281).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 302.