КОРОТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., у сполуч. зі сл., що означають час, розм. Заповнювати час якоюсь діяльністю, проводити його в розвагах, іграх і т. ін., аби тільки він швидко й непомітно минав, проходив. Засміялась [Маруся]. Пішла.. Стою, дивлюсь услід, зачудований, помалу напливає радість: «Ну, здається, буде з ким коротать осінні дні…» (Вас., II, 1959,295); Цілий день кожен [в’язень].. коротав свій час у суперечках, у розмовах та грі в карти (Збан., Єдина, 1959, 121); Довгі зимові вечори коротали лісні робітники з своїх дерев’яних будах (Ірчан, II, 1958, 255).
◊ Корота́ти вік (життя́, літа́) — жити в журбі, нудьгуючи, одноманітно. Лучче [краще] ж мені, мати, тяжкий камінь зняти. Ніж за нелюбом та вік коротати (Укр.. лір. пісні, 1958, 310); Та не дай, господи, нікому, Як мені тепер, старому, У неволі пропадати. Марне літа коротати (Шевч., II, 1953, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 298.