КОРМИ́ЛО, а, с., заст., поет.
1. Весло або кормове стерно, за допомогою якого керують судном, човном. І попливе човен З широкими вітрилами І з добрим кормилом (Шевч., І, 1963, 261).
2. перен. Влада, керівництво. Росла й зросла народна сила. Народний випростався стан. Коли у Січі до кормила Став непокірливий Богдан (Рильський, III, 1961, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 293.