КОРИДО́Р, а, ч. Вузький (переважно довгий) прохід у середині будинку, який з’єднує окремі його кімнати, квартири тощо. Кухня була аж на другому краї дому, відділена від горниць довгим коридором (Мирний, IV, 1955, 346); Двері у передпокій нарозтіж, в тіснім коридорі повно людей (Коцюб., II, 1955, 258); І шум, і співи в коридорі — курсанти з лекції ідуть (Сос., І, 1957, 111); * У порівн. Кабінет був вузький і довгий, наче коридор (Дмит., Розлука, 1957, 292); // Обмежений з обох боків вузький довгий простір; прохід, хідник. Комбриг дав наказ батальйонам відходити через село на схід, єдиним коридором, в якому ще не замкнулося вороже кільце (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 289.