КОРЕНИ́ТИСЯ, и́ться, недок.
1. Пускати коріння; вкорінюватися. Усе теє пригодиться, що на полі корениться (Номис, 1864, № 10135); Дуб, що вище виростав, То глибинніш корениться (Мисик, Верховіття, 1963, 18); * Образно. Горе все глибше коренилося в серці матері (Л.Янов., І, 1959, 403).
2. у чому, перен. Мати що-небудь своїм коренем, джерелом; походити від чого-небудь, мати щось своєю причиною. Що п’янство корениться не в злій натурі.. народу, а в його цілім економічнім і родиннім життю, се доказують і многі [численні] пісні та приповідки народні (Фр., XVI, 1955, 69); Гафурі своє патріотичне почуття.. подає в таких образах, що кореняться в образах народної творчості (Тич., III, 1957, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 288.