КОРЕНЕВИ́ЩЕ, а, с.

1. Підземне стебло багаторічних трав’янистих рослин із недорозвиненим листям. На ділянках, засмічених кореневищними бур’янами, використовують пружинні лапи. Ними краще витягати з грунту кореневища пирію (Хлібороб Укр., 7, 1964, 19); Аїр має повзуче, круглувате, товсте кореневище (Лікар, рослини.., 1958, 22).

2. Головний корінь дерева, що є продовженням стовбура. Дуба не повалила холодна сталь сокир, хоч.. видно було внизу, при самому кореневищі, давні сліди заліза (Цюпа, Назустріч.., 1958, 6); Ніяких видимих змін, все звичне, непорушне,— і кореневище старої верби,.. і човен, прип’ятий іржавим ланцюгом (Руд., Остання шабля, 1959, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 288.