КОПІЙЧА́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до копі́йка 1. Копійчана монета; // Який має вартість однієї копійки. Він не ламається, коли для діла, то тут нічого ламатися, як копійчаний бублик (Собко, Звич. життя, 1957, 130); Захар сухий і такий тонкий, як копійчана свічка (Григ., Вибр., 1959, 149).
2. Який коштує дуже дешево; малоцінний. І люди є такі ледачі. Мудрують по-собачи: ..— Ми громадяни, — А то все суччя копійчане, Бадилля світове!.. (Гл., Вибр., 1951, 69); Раділа раденька, що за вторговані.. гроші мати куплять їй копійчані сережки або поганенький кісник! (Л. Янов., І, 1959, 144); // Низькооплачуваний. Де не підеш, скрізь тобі в очі цвікають: — Ага! Ковалівка? Копійчані трудодні (Кучер, Трудна любов, 1960, 83); За власною ініціативою, без будь-якої підтримки, існуючи копійчаними уроками, він [Б. Грінченко] підготувався до екзамену на звання народного учителя (Рад. літ-во, 1, 1963, 118); // Не вартий уваги; дрібний. — Копійчана справа,— вставив своє Хоменків шуряк,— не варто звертати уваги… (Сміл., Сад, 1952, 196).
3. перен., розм. Надмірно дріб’язковий. — Зрозумій, нарешті, як ти здрібнюєш честь свого і мого роду копійчаними рахунками (Стельмах, Хліб.., 1959, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 282.