КОПИ́ЧКА, и, ж. Зменш. до копи́ця. — І ти б,— кажу,— Хведорку, копичку накосив,— продали б (Барв., Опов.., 1902, 100); Копичка волосся; За столом, заваленим рівненькими копичками книг, сидів Пармен (Досв., Вибр., 1959, 423).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 281.

Копичка, ки, ж. Ум. отъ копи́ця.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 281.