КОПИ́СТКА, и, ж. Дерев’яна лопатка для розмішування чого-небудь. Хапаючись, так повернула [Мелашка] кописткою в горшку, що вона зав’язла в густій лемішці, хруснула й переломилась (Н.-Лев., II, 1956, 324); Розчин старанно перемішують дерев’яною кописткою, щоб грудочки добре розтерлися (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 281.

Копистка, ки, ж.

1) Веселка, деревянная лопатка для мѣшаніи тѣста.

2) Лопаточка. Мнж. 182.

3) Презрительно — о плохомъ оружіи: шпагѣ, саблѣ. На дуель! Вихопивши свою копістку, ну нею вихрить чоловікові. Ном. Соснові копистки стругали і до боків поначепляли (о каррикатурномъ вооруженіи). Котл. Ен. IV. Ум. Кописточка. Руки як кописточки. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 281.