КОПИРСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і неперех. Те саме, що колупа́ти 1, 2. Старий Брус.. усе щось по піску паличкою копирса (Кв.-Осн., II, 1956, 125); Почав [Русин] працювати щосили, копирсаючи та вибиваючи дрюком діру в помості (Фр., II, 1950, 123); Над головою в Арсеня свистіли кулі, копирсали землю, обсипали його порохом (Ле, Мої листи, 1945, 153); * Образно. Жаль розростається в його душі дужче, копирсає в серці глибше (Мирний, IV, 1955, 230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 280.

Копирсати, са́ю, єш, одн. в. копирсну́ти, ну́, не́ш, гл.

1) Ковырять, ковырнуть. Сів на приспі, похилив голову і все щось по піску паличкою копирсає. Кв. Знай копирсає сліпуючи то очіпки, то рушники. Кв.

2) Только с в. Полетѣть, упасть куда. Пошлю Енея до Плутона, або і сим в ад копирсну. Котл. Ен. VI и Слов.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 281.