КО́ПАТИ, аю, аєш, недок. Ударяти, бити, штовхати ногою. Отаман не жалував нагайки, бив, копав ногами, аж кості у старого тріщали (Фр., III, 1950, 203); // Брикати, хвицати (про тварин). — Купив [батько] коня такого, що копає й кусає, та й підкував на всі чотири ноги (Март., Тв., 1954, 143).
КОПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. перех. і без додатка. Розпушувати землю заступом, лопатою тощо. — Я звеліла їм копати.. город (Н.-Лев., III, 1956, 106); Трактором орати — не лопатою копати (Укр.. присл.., 1955, 366); Городи копають жінки біля хат (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 220).
2. перех. Робити заглиблення, виймаючи, відкидаючи землю заступом, лопатою тощо. І здалека Запорожці чули… Як діточки на Орелі Лінію копали І як у тій Фінляндії В снігу пропадали (Шевч., II, 1953, 30); [Сашко:] Бабусю, скажіть дідові, що я тут копатиму ямки для грушок (Мороз, П’єси, 1959, 42); Мисливці копали яму на диких кіз (Донч., II, 1956, 28).
◊ Копа́ти я́му кому, під ким, під кого — підступно, таємно готувати комусь нещастя, неприємність. Не копай другому ями, бо сам упадеш. Хто під ким яму копає, то в ню [неї] впадає (Номис, 1864, № 9562); [Яремчук:] Поки Рогуля домагався високої посади, під старого директора яму копав, то скрізь доводив, що в ливарному цеху негайна реконструкція до зарізу потрібна (Мур., Радісний берег, 1961, 7).
3. перех. Добувати що-небудь із землі за допомогою заступа, кирки тощо; викопувати. Вона ходила копати буряки і з того добувала прожиток для себе (Коцюб., І, 1955, 66); — Золоті багаті руди Все копають [карлики] та збирають (Л. Укр., IV, 1954, 159); Коли копають картоплю,— стелеться дим над землею (Рильський, III, 1961, 196).
4. неперех., проти кого, перен., розм. Підступно, таємно діяти на шкоду кому-небудь. Як розсердиться [Панас], то вже злий буде хто й зна поки і все проти того чоловіка копатиме (Гр., II, 1963, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 279.