КОПА́ЛЬНЯ, і, ж. Система підземних споруд для добування корисних копалин (руди, солі, благородних металів тощо). Надворі поночіло.. Здавалось, що ми під землею, в якихось велетенських копальнях, котрі несподівано освітив зверху каламутний смерковий світ (Н.-Лев., II, 1956, 389); Якось занесло мене до Велички, і я оглядав копальні солі (Стеф., III, 1954, 73); Крізь роки й хуртовини тебе в копальні бачу я (Сос., II, 1958, 355); * У порівн. Ночі бувають різні: темні, як глибока копальня, ясні, як полярний день (Трубл., І, 1955, 121); // Гірниче підприємство, де видобувають корисні копалини. Поступово у шахтарів визріло рішення відібрати у капіталістів копальні і самим управляти ними (Наука.., 4, 1963, 4); Протягом 1928-1931 років Микитенко виїздив на рудні копальні Криворіжжя й вугільні шахти Донбасу, що дало йому можливість вивчити життя шахтарів (Рад. літ-во, 9, 1967, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 279.