КОНФУ́З, у, ч. Стан ніяковості, сорому; замішання, незручне становище. Яреськові від такого конфузу аж рум’янець виступив на.. обличчі (Гончар, II, 1959, 25); У другій дії вийшов конфуз.. Наталка повинна була падати мені на груди, обнімати й цілувати, промовляючи: — За що вони тебе вбили? А вона стоїть, ще й сміється (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 274.