КО́НУСНИЙ, а, е.

1. Прикм. до ко́нус. — Одна грань [різця], скажімо, обточує банку, друга здіймає стружку з конусної частини (Донч., V, 1957, 361).

2. Який має форму конуса; конічний. До його робочого місця подавалися нескінченним потоком невеликі гостроверхі балони, і Софрон мусив швидким рухом насадити на балон конусну голівку (Рибак, Час.., 1960, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 272.