КОНТРРЕВОЛЮ́ЦІЯ, ї, ж.

1. Боротьба класу експлуататорів проти росту революції за збереження своєї держави, а також проти революції, що перемогла, за повернення дореволюційного ладу. В р. 1848 пан Годієра був урядовим агентом-провокатором, який дурив шляхту і заохочував її до повстання, а рівночасно нашіптував селянам проти шляхти і готовив дю кровавої [кривавої] контрреволюції в разі шляхетського бунту (Фр., VIII, 1952, 82); Навесні 1918 року керівники лівих есерів вийшли із складу Радянського уряду й незабаром стали на шлях відкритої збройної контрреволюції (Ком. Укр., 11, 1967, 41) .

2. збірн. Контрреволюціонери. Підводила голову контрреволюція по містах (Гончар, Таврія.., 1957, 374); Розв’язана внутрішньою контрреволюцією та іноземними інтервентами громадянська війна викликала мобілізацію всіх сил і засобів на захист завоювань Жовтня (Ком. Укр., 12, 1961, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 271.