КОНТРА́ЛЬТО, невідм., с. і ч. Найнижчий жіночий голос. Дама голосно з ним розмовляла по-французьки грубим контральто (Л. Укр., III, 1952, 621); З грубих голосів виривається., молодий приємний контральто (Вас., І, 1959, 341); Горпина дужим контральто заспівала пісню (Ю. Янов., Мир, 1956, 272).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 270.