КОНТРАБА́НДА, и, ж.

1. Незаконне, таємне перевезення або перенесення через державний кордон товарів, коштовностей і т. ін., заборонених або обкладених митом. Незабаром [Геденштром] був обвинувачений у недостатній боротьбі з контрабандою (Видатні вітч. географи.., 1954, 56).

2. збірн. Товари, коштовності тощо, які незаконно, таємно перевозять або переносять через кордон. В она з батьком їздила по контрабанду й її підстрелив хтось уночі, очевидячки, сторожа (Ю. Янов., II, 1958, 102); * У порівн. Не скорились ворогові [козаки], звили собі гніздо в Туреччині й возили звідти на Україну, мов контрабанду, палкі заклики у кіш на волю (Коцюб., І, 1955, 334).

3. у знач. присл. контраба́ндою. Потай від влади, митного контролю, митних органів. Перед від’їздом із Галичини я зустрівся тут з Арабажиним, з котрим і умовились вертати разом і перевезти контрабандою кілька українських книжок (Сам., II, 1958, 400).

4. перен. Замасковане пропагування, поширення недозволених, неприпустимих думок, поглядів або такі думки. Ворожа контрабанда.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 269.