КОНСПІРА́ТОР, а, ч. Той, хто вдається до конспірації. [Любов:] Ну, от і проговорились. Ех, конспіратор з вас!.. (Л. Укр., II, 1951, 69); — А ви, Петре, справді конспіратор неабиякий, і артист! (Головко, І, 1957, 484); Вийшовши на волю, він діяв обережно, як досвідчений конспіратор (Цюпа, Назустріч.., 1958, 118); * У порівн. Він гаявся з відповіддю, оглядаючи всіх, як справжній конспіратор (Гончар, IV, 1960, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 265.