КОНОПЛИ́НА, и, ж.

1. Одно стебло конопель. Між капустою пишалася темно-зелена коноплина (Фр., IV, 1950, 201); Як то норець, що під водою плине, У зіллі він повзе, і стиха коноплини Розсовує (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 200).

2. Одно зерно конопель.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 262.

Коноплина, ни, ж. Стебель конопли. Утопила мене мати як коноплину в воду. Грин. III. 329. Ум. Конопли́нка, конопли́нонька, конопли́ночка. Ой у городі коноплиночка, на тій коноплинці… роса. Чуб. III. 394. Ой як же тій коноплиноньці у ставу вимокати. Грин. III. 330.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 278.