КОНОКРА́Д, а, ч. Той, хто краде коней; коновод. [Антон:] Та чи не конокрад ти, що так плутаєш? (Крон., І, 1958, 203); Так і не довелось Гнатові звести рахунки із степовими конокрадами (Тют., Вир. 1964, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 262.

Конокрад, да, м. Конокрадъ. Ті жидки були всім завідомі конокради. Левиц. І.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 278.