КОНО́ВОНЬКА, и, ж. Зменш.-пестл. до коно́вка. [Русалка:] Ронила сльози дрібнії, збирала в кінви срібнії, без любої розмовоньки сповнила вщерть коновоньки… (Л. Укр., III, 1952, 188); Ой вип’ю, вип’ю коновоньку меду (Чуб., V, 1874, 368).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 262.