КОНО́В’ЯЗЬ, і, ж. Стовп або жердина, до яких прив’язують коней на відкритому місці. Позлізали й поприв’язували коней… у конов’язей (Сл. Гр.); Біля конов’язі він побачив прив’язаного одного з своїх коней (Сміл., Зустрічі, 1936, 139); На високому сухому місці, не ближче 5 метрів від стайні, влаштовують конов’язі (Конярство, 1957, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 262.

Конов’Язь, зі, ж. Столбъ или жердь, или кольцо, къ которымъ привязываютъ лошадей. Позлізали і поприв’язували коней… у конов’язей. ЗОЮР. І. 254.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 278.