КОНЕ́ЧНИЙ, а, е. Конче потрібний; обов’язковий, неодмінний. Праця — се не тілько твердий обов’язок чоловіка, але прямо условина [умова] його життя, конечна для життя так, як повітря до дихання (Фр., III, 1950, 180); Цей хвилевий антракт у роботі був таким природним, таким конечним, що я мимохіть звернув увагу на робітника, який ні разу не покористувався ним (Коцюб., І, 1955, 296).
Коне́чна потре́ба — крайня необхідність. З’їзд звертає особливу увагу на конечну потребу створення масової художньої літератури (Еллан, II, 1958, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 259.