КОНВО́ЙНИК, а, ч. Той, хто супроводить кого-, що-небудь для охорони або запобігання втечі; вартовий (у 1 знач.). В одному місці вже йде міньба, в іншому — бійка, а біля вагонів здоровезні мордані-конвойники з Вовчої сотні, з особистої Махнової охорони,.. дудлять [спирт] з бутлів (Гончар, II, 1959, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 257.