КОМІ́РЧИК, а, ч. Зменш. до коміре́ць. А там ще як почнуть [дочки] вигадувати свої витребеньки, якісь комірчики та стьожечки (Н.-Лев., І, 1956, 121); Комір-чик світлої, дбайливо випрасуваної сорочки вибивався з-під піджака (Собко, Справа.., 1959, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 246.