КОМІ́РНИЙ, а, е, розм.

1. Те саме, що кварти́рний.

2. у знач. ім. комі́рне, ного, с. Наймана кімната, куток. Батько Олексин був такий бідняк, що не мав навіть своєї хати і жив у комірнім (Хотк., Довбуш, 1965, 176); Мойшем, вислухавши мене, .. погодився на те, що за комірне й харчування будемо платити йому за добу з душі «царськими» по п’ять карбованців (Досв., Вибр., 1959, 43).

Бра́ти (взя́ти, прийма́ти, прийня́ти) в комі́рне кого — брати когось на квартиру; Іти́ (піти́) в комі́рне — іти на квартиру до когось. — Хату замкну і піду в комірне (Фр., IV, 1950, 30); З сьогоднішнього дня треба було йти у комірне до убогої родини Гранчаків, що давали їй притулок у хижці (Стельмах, І, 1962, 33).

3. у знач. ім. комі́рне, ного, с. Плата за найману кімнату, куток. Землі зроду не було, комірне плати, кругом злидні (Коцюб., II, 1955, 8); Господар дому підвищив комірне (Вільде, Пов. і опов., 1949, 166).

КОМІРНИ́Й, а́, е́.

1. Прикм. до комо́ра. Сонячний пил просівався крізь комірне віконце (Тют., Вир, 1964, 380); Комірне зберігання насіння; // Який живе в коморі. А нтон уперше побачив комірного шкідника (Чорн., Потік… 1956, 243).

2. у знач. ім. комірни́й, но́го, ч., рідко. Те саме, що комірни́к. Раніше гвіздки, нитки й клей одержував майстер, а зараз комірний видав їх (Роб. газ., 8.1 1961, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 246.