КОМУНА́Р, а, ч.

1. Учасник Паризької комуни. Ішли паризькі комунари На смертні грані барикад (Мал., За.. морем, 1950, 63).

2. поет. Борець за комуністичний лад; комуніст. Ударом зрушив комунар Бетонно-світові підпори (Еллан, І, 1958, 78).

3. Член комуни (у 1, 2 знач.). Наші комунари прийняли статут сільськогосподарської артілі (Колг. Укр., 8, 1957, 3); Довелося комунарам замість мирної праці на комунівській землі взяти в руки зброю (Хлібороб Укр., 10, 1969, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 254.