КОМУ́НА, и, ж.

1. Колектив осіб, що об’єдналися для спільного життя на засадах спільності майна та праці.

2. Форма сільськогосподарського кооперування, при якій усуспільнюються всі засоби виробництва, а споживання та побутове обслуговування здійснюються на громадських засадах. Перші комуни на Україні, а також радгоспи показували селянам переваги великих господарств над дрібними і сприяли здійсненню суцільної колективізації (Іст. УРСР, II, 1957, 368); [Максим:] Та батько ж.. такий, що й зараз у комуну, мати не хочуть, [Мотронька:] Не хоче, й не треба! Тебе й без землі.. комуна прийме (М. Куліш, П’єси, 1960, 73).

3. розм. Те саме, що комуні́зм 1. З комуністичного зернятка має вирости пишна нива, з паростків нового життя забуяти всесвітня комуна (Еллан, II, 1958, 277); Ленінським сяйвом осяяна. Йде у комуну держава (Воронько, Поезії, 1950, 101).

∆ Пари́зька кому́на: а) революційний уряд повсталих трудящих мас у Парижі в 1871 р.; б) революція 18.III 1871 р.; в) період диктатури пролетаріату, встановленої після перемоги цієї революції. У галасі мені хтось показав Край столу місце і значущо мовив: Тут за часів Паризької комуни Промову виголосив Клемансо (Рильський, III, 1961, 265).

4. Адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління у Франції, Бельгії й деяких інших країнах; поселення міського чи сільського типу.

5. За середньовіччя в Західній Європі — міська громада, що домоглася незалежності від феодала й права на самоврядування. Міста, що звільнилися від влади сеньйорів, у Франції називались комунами (Іст. середніх віків, 1955, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 254.