КОМО́ННИК¹, а, ч. (Succisa M. et K.). Дика трав’яниста рослина, що цвіте синьо-фіолетовим суцвіттям і використовується в медицині.

КОМО́ННИК², а, ч., заст. Вершник. По полю мчались козаки. Поперед усіх поспішав Сомко; за ним паволоцький Шрам; за ними ще з півдесятка комонників (П. Куліш, Вибр., 1969, 107); Старий патрицій пускає її [матрону] на своє місце, сам сідає коло комонника (Л. Укр., II, 1951, 527).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 248.

Комонник, ка, м. Всадникъ, кавалеристъ. За ними ще півдесятка комонників. К. ЧР. 169. Піхота з пищаллю поміж гарматами, а комонник по крилах. К. ЧР. 343. Въ дѣтской игрѣ въ ка́шу такъ называется тотъ изъ играющихъ, который ѣдетъ верхомъ на товарищѣ. КС. 1887. VI. 461.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 276.