КОМЕ́ТА, и, ж. Небесне тіло, що має яскраве ядро й туманну оболонку, від якої тягнеться довга смуга світла, що нагадує хвіст. Крім зір, на небі спостерігаються хвостаті тіла — комети (Курс заг. геол., 1947, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 245.

Комета, ти, ж. Комета. Є зорі, що звуться кометами, або мітлами чи віхами. Ком. І. 50.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 275.

коме́та — небесне тіло, що має яскраве ядро й туманну оболонку, від якої тягнеться довга смуга світ­ла, що нагадує хвіст; здавна вважа­ють, що комети віщують нещастя; про це читаємо в літописах, зокре­ма в Іпатіївському під 1265 p.: «Явися звізда на востоці хвостатая, образом страшним, іспущающе од себе лучі великі. От видіння же сея звізди страх обья вся чоловіки і ужасть. Хитреці же, смотрівше, тако рекоша: Мятеж велик будет в земли. Бог спасе Своєю Волею, і не бисть ничтоже». Он бачите: над Чигрином Мітла простяглася (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 303.