КОМЕДІА́НТ, розм. КУМЕДІА́НТ, а, ч.

1. заст. Взагалі артист. Отак мандрівні кумедіанти й переводили з вистави до вистави Климка та Стецька, змінюючи обставини, життєві подробиці (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 200); // Цирковий клоун; штукар. Дрімайло.. грався торбами, як от штукар, або комедіант, бавиться своїм штукарством (Н.-Лев., IV, 1956, 317); // перен., ірон. Про людину, що своєю поведінкою, учинками схожа на штукаря, фокусника. Саша поспішає за ним, як песик, з захопленням дивлячись на цього комедіанта. Такі гримаси корчити, так перекривлювати людей — потіха та й годі! (Полт., Повість.., 1960, 339).

2. перен., ірон. Удавальник, лицемір. Робітничий клас добре налякав «думських» комедіантів.. (Ленін, 9, 1949, 411); Чи ти скінчиш, нарешті, нещасний комедіанте! Коли перестанеш брехати бодай собі самому? (Коцюб., II, 1955, 266); Поїзд рушив. Микола Павлович припав до спинки фотеля і вперше на своєму віку заплакав.— Комедіант! — топнула [тупнула] з досадою ногою Ганна Михайлівна (Л. Янов., І, 1959, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 243.