КОМА́НДУВАЧ, а, ч. Керівник великого військового з’єднання. Бійці вже обступили командувача тісним колом (Гончар, Таврія.., 1957, 707); Пізно ввечері.. генерал Родко пішов до командувача армії (Собко, Вогонь.., 1947, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 240.