КОМА́НДНИЙ, а, е.

1. Прикм. до кома́нда. До особисто-командних змагань на першість країни залишилось близько двох місяців (В ім’я Вітч., 1954, 35); //Признач. для подавання команди (у 1 знач.). Перед щитами — командний стіл з комутатором. Біля нього лише одна людина — Євдокія Вороненко (Баш, На землі.., 1957, 29); // Власт. для тих, хто подає команду. Командний голос.

2. Стос. до командування. Командна посада; Командні кадри.

∆ Кома́ндна висота́ (пози́ція) — найвища, панівна висота в якій-небудь місцевості, що дає військам низку переваг над супротивником. Михайло Фрітйофович запропонував зійти на гору Аную, командну висоту над Псирцхою (Трубл., Мандр., 1938, 2); Кома́ндний пункт — пункт, з якого керують боєм. Крім вогневої Брянського, тут розмістився командний пункт батальйону з усім своїм штабом (Гончар, І, 1954, 47).

3. перен. Керівний, провідний, головний. Люди бездарні, зарозумілі, нечесні, самозаспокоєні не мають права займати командні пости (Літ. газ., 20.1 1961, 1); До цього списку [підприємств, експлуатацію яких здійснюватиме держава] повинні ввійти.. підприємства.., які є командними в господарському житті країни (КПУ в резол. і рішен.., 1958, 208).

◊ Кома́ндний склад: а) особи, які командують військами або якою-небудь військовою частиною; б) керівний склад підприємства, установи. Командний склад заводу «Арсенал».

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 240.