КОЛІ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до колі́но 1-5. Одна [жінка] якось забачила на лівім колінці [хлопчика] невеличку родимку… (Мирний, І, 1949, 139); Нап’яла [Марійка] сорочку на колінця, до колінця щічкою притулилась, дивилась кудись убік од матері (Вас., II, 1959, 214); Тихо мріє очерет, і в його обіймах звивається.. капризуля-річка — то в один бік заверне колінце, то метнеться навпростець через луки (Донч., VI, 1957, 274); Син не згоджується, син перечить: пружне стебло [жита] в нас, у колінцях міцне (Горд., II, 1959, 326); Справжній соловей тьохкав і виспівував колінця, точно дотримуючись мотиву пісні (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 30).
◊ Викида́ти (ви́кинути, одко́лювати, загина́ти і т. ін.) колі́нця (колі́нце) — те саме, що Викида́ти (ви́кинути, одко́лювати, загина́ти колі́на (колі́но) (див. колі́но). Коло танцюристів поширювалося. Хлопці загинали такі колінця, що аж зорі в небі дивувалися (Кач., Вибр., 1947, 79); Ті дурні дівчиська здатні викидати які завгодно колінця від ревнощів (Коз., Сальвія, 1959, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 224.