КОЛІНКУВА́ТИЙ, а, е. Який складається з колін (у 3, 4 знач.). Мовчки йшли вони вузькою колінкуватою вуличкою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 153); Од розчиненої кватирки відривається сіро-зелена постать солдата і прожогом кидається до тину, зарослого колінкуватою бузиною (Кол., На фронті.., 1959, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 223.