КОЛІНКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Повзати на колінах (у 1 знач.). Коли вранці під повітку прийшов Трохим і почав колінкувати, каятись, ..Мотря заплакала ще гірше (Панч, В дорозі, 1959, 192); Може, він мав незвичайний вигляд, займався нечоловічою роботою — колінкуючи мив рядюгою підлогу (Речм., Весн. грози, 1961, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 223.