КОЛЯ́ДКА, и́, ж.
1. Старовинна обрядова різдвяна пісня. Любий дядьку.. Хочу тільки де про що вас запитати: чи співають у Болгарії колядки і чи похожі вони на українські? (Л. Укр., V, 1956, 24); Його молода красуня мати співала йому чарівних пісень-колядок, яких ніхто вже й не знає сьогодні (Довж., І, 1958, 314).
2. Обряд колядування. Було на вулиці, вечорницях, у досвітки, в колядці, на ігрищах ніхто, як я, перед вела (Стор., І, 1957, 101); Весела пора — колядки. Недаром кожна дівчина, як бога, дожидає їх; і наспіваєшся, і нагуляєшся, і нарегочешся (Мирний, III, 1954, 42); Обряд щедрівок, колядок і посівання розвивається тепер у нашому народі цілком на світській основі (Літ. Укр., 24.1 1964, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 237.