КОЛЮ́ЧЧЯ, я, с. Збірн. до колю́чка 1. З туману вирізуються контури старого й глухого лісу, що густо поріс колюччям та папороттю (Вас., III, 1960, 222).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 237.