КОЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Рухатись по колу, по коловій лінії. Сонце по небі колує. Знають і хмари свій шлях (Фр., XI, 1952, 408).

2. їхати в об’їзд; об’їжджати. Хто колує, той дома не ночує (Номис, 1864, № 11404).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 236.

Колувати, лую, єш, гл.

1) Идти кругомъ, идти по круговой линіи. Горою сонечко колує. О. 1862. IV. 23.

2) Кружить, колесить, дѣлать объѣзды. Хто колує, той вдома ночує. Чуб. І. 248. Волю колувати, як просто їхати та бідувати. Ном. № 11409.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 273.