КО́ЛОТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до коло́ти 1-4. Ставши навколішки, Кардаш розглядав посічені піском, наче голками колоті, маленькі сосонки (Жур., Звич. турботи, 1960, 16).

2. у знач. прикм. Вигот. коленням. З естетичного погляду зруб, складений з колотих або тесаних брусів, справляє неприємне враження від нерівностей, сучків (Дерев. зодч. Укр., 1949, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 234.