КОЛОСНИКИ́, і́в, мн. (одн. колосни́к, а, ч.). Чавунні бруски, з яких складається решітка в топках для проходження повітря під паливо і виходу золи з топки. — Паровоз поки що в депо, колосники міняють (Головко, II, 1957, 538); Під час роботи локомобіля треба стежити, щоб колосники були достатньо завантажені паливом, своєчасно звільняти їх від золи і шлаків (Сіль. тепл. електростанції, 1957, 63); Паровоз має вирушати в рейс. Раптом виявилося: перегорів колосник (Роб. газ., 26.V 1965, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 233.