КОЛОНА́ДА, и, ж. Ряд колон (у 1 знач.), які підтримують загальне перекриття. Їй будувалися просторі храми З важкими колонадами (Л. Укр., І, 1951, 422); На мить з’явилася широка і простора міська площа з високою колонадою театру (Собко, Нам спокій.., 1959, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 230.