КОЛО́ДДЯ́, о́ддя́, с.

1. Збірн. до коло́да¹1. Рутульців плющили, як мух. Пускали колоддя, каміння, І враже так товкли насіння, Що у Рутульців хляв і дух (Котл., І, 1952, 234); Загримів трактор, натягся трос, і купка колоддя, кілька разів оповита тросами, рушила по кризі до берега (Ле, Право.., 1957, 297); * У порівн. Далі — баба з пухлими ногами, як колоддя,— землянка дала (Вас., Незібр. тв., 1941, 220).

2. іст. Збірн. до коло́да¹ 3. [Кармелюк:] Кайдани та батоги та колоддя на шиї бачив я у себе, а не волю (Вас., III, 1960, 218)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 228.

Колоддя, дя́, с. соб. отъ колода. Я закладав комори й хату з віковічного дубового колоддя на два людські віки. Левиц. І. 374.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 271.