КОЛИ́-НЕ-КОЛИ́, присл. Час від часу. Марина слухала, коли-не-коли випитуючи то про те, то про друге (Мирний, III, 1954, 177); їх [чабанські гирлиги] злегка. коли-не-коли погойдує вітерець (Гончар, Тронка, 1963, 14); // Зрідка, інколи. Тут і йти нема куди.. Коли-не-коли бувають весілля, заручини, похорони (Л. Укр., III, 1952, 711); Замріє коли-не-коли гайок чи діброва, самотня верба чи груша, ..а то все [в степу] трави й трави (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 221.