КОЛИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех, і без додатка, неперех. Однокр. до колиха́ти. Вітер колихнув сонним бором, зашелестів гіллям (Вас., І, 1959, 230); Раптом налетів вітер, колихнув, зашелестів верхівцям, дерев (Собко, Шлях.., 1948, 39); // безос. Вітром колихнуло. Марево звелося (Щог., Поезії, 1958,230); — Боюсь, що тільки судно колихне, вже він вам і SOS закричить! (Гончар, Тронка, 1963, 331).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 223.